Перевести страницу
Методичні рекомендації лікарю загальної практики (сімейному лікарю) щодо організації та надання  допомоги паліативним хворим  згідно рекомендацій ВООЗ

Методичні рекомендації лікарю загальної практики (сімейному лікарю) щодо організації та надання допомоги паліативним хворим згідно рекомендацій ВООЗ

Більшість людей з невиліковними хворобами, на жаль, найчастіше помирають вдома наодинці, невимовно страждаючи від болю, депресії, відсутності необхідного знеболення, належного догляду та соціально-психологічної допомоги. Окрім того, чинні заходи щодо контролю за обігом наркотичних речовин значно ускладнюють призначення та застосування в домашніх умовах опіоїдних анальгетиків, які є найефективнішими лікарськими препаратами для позбавлення  больового синдрому.


Головною метою паліативної та хоспісної медицини є підтримка якості життя пацієнта у фінальному періоді хвороби, максимальне полегшення фізичних та моральних страждань хворої людини та її близьких, збереження людської гідності пацієнта.


Згідно із визначенням ВООЗ, медична паліативна допомога (паліативна та хоспісна медицина) є комплексом заходів, спрямованих на полегшення страждань пацієнтів із хронічними невиліковними хворобами та обмеженою тривалістю/прогнозом життя. Об`єктами надання паліативної допомоги є особи з онкологічними, серцево-судинними та церебросудинними захворюваннями, СНІДом, туберкульозом, дегенеративними сенільними ураженнями головного мозку, важкою генетичною патологією тощо у фінальному періоді життя. Паліативна медична допомога не призводить до одужання пацієнта, не збільшує тривалості життя, але й не зменшує її.


Фармакологічна складова паліативної та хоспісної медицини являє собою, здебільшого, основний компонент у системі заходів, спрямованих на боротьбу (контроль; checking англ.) із симптомами основної хвороби та/або – за необхідності – наслідками лікарського втручання (зокрема, агресивної хіміотерапії), що завдають найбільших страждань пацієнту. Серед останніх на першому місці є больовий синдром, психоемоційні розлади (особливо за онкопатології) та інші несприятливі клінічні прояви, що залежать від ураження шкіри та слизових оболонок (зокрема ротової порожнини, кишківника тощо), кісткової тканини (остеопороз) і порушень функціонування життєво важливих органів та систем, таких як серцевосудинна система, печінка, нирки, легені, що спостерігаються в останні місяці або дні життя.
Найважливіше місце в системі фармакологічної заходів паліативної медицини займає боротьба з хронічним больовим синдромом (ХБС), що являє собою найпоширеніший та найстрашніший прояв розвитку злоякісних новоутворень. Синдром хронічного болю спостерігається, залежно від клінічної форми патології, у 45-100% хворих на рак в термінальній стадії захворювання. Боротьба з болем є обов’язковою та неодмінною складовою ведення онкологічних хворих, що передбачається, зокрема, Паризькою Хартією боротьби проти раку, до якої Україна приєдналася 26.03.2007 року, ставши 32-м її учасником. Комплекс фармакологічних заходів, спрямованих на контроль хронічного болю у пацієнтів із злоякісними пухлинами ґрунтується на концептуальному уявленні про те, що, виходячи з  можливостей сучасної клінічної медицини, зокрема фармакотерапії високоефективними анальгетиками, біль у онкохворих може бути ліквідований у 8090% пацієнтів навіть в IV стадії розвитку пухлинного процесу.


Згідно з рекомендаціями ВООЗ, існують три основних рівні знеболення при ХБС у онкологічних хворих.


    1 рівень – за наявності слабкого болю – призначають ненаркотичні анальгетики та нестероїдні протизапальні засоби з анальгетичною дією (парацетамол, метамізол натрій, диклофенак, індометацин, кеторолак, ібупрофен, мелоксикам, німесулід, саліцилати), за необхідності з використанням додаткових (допоміжних) лікарських засобів, спрямованих на контроль інших симптомів хвороби, зокрема препаратів заспокійливої дії (снодійні, анксіолітики, антидепресанти), протиблювотних препаратів, глюкокортикоїдів, дифосфонатів.


    2 рівень – за наявності помірного болю та неефективності одних лише ненаркотичних анальгетиків додатково до препаратів 1-го рівню призначають наркотичні (опіоїдні) анальгетики групи кодеїну – кодеїн, гідрокодон, а також означені вище додаткові лікарські засоби.


    3 рівень – за наявності сильного та нестерпного болю та неефективності терапії препаратами 1-го та 2-го рівнів призначають препарати опіоїдних анальгетиків   (морфін, трамадол, гідроморфон, фентаніл, бупренорфін, буторфанол, тримеперидин, налбуфін та опіоїди пролонгованої дії, зокрема аплікаційні лікарські форми), не виключаючи при цьому ненаркотичних анальгетиків та необхідних допоміжних (симптоматичних) лікарських засобів. Підбір доз опіоідних анальгетиків здійснюється за висхідним принципом (від нижчої до вищої) аж до отримання необхідного фармакотерапевтичного ефекту.


З метою ліквідації або полегшення проявів інших симптомів, що спричиняють найбільші страждання пацієнтам та є характерними для термінального періоду течії онкологічних та інших хронічних невиліковних хвороб в паліативній медицині призначають лікарські засоби для корекції кахексії та загальних порушень білкового метаболізму, диспепсичних розладів, геморагічного синдрому, гематологічних порушень та імунокорекції, лікування інфекційних ускладнень, терапії виразкових уражень шкіри та слизових оболонок, дизуричних розладів, зменшення проявів остеопорозу та гіперкальціємії, порушень біохімічних, зокрема детоксикаційної, функції печінки, симптоматичної терапії набряків, лімфедеми та випотів в серозні порожнини, компресійних церебральних та медиастенальних ускладнень як наслідок росту пухлини тощо.


С полным текстом рекомендаций вы можете ознакомиться в онлайн-издании:



Скачать книгу можно тут

Дизайн и компьютерная верстка: Светлана Халилова

Нет комментариев

Добавить комментарий